14 січня Православна Церква відзначає свято Обрізання Господнього. Християни надають йому особливе значення і бачать у цьому святі відразу кілька важливих для себе сенсів.
Для початку звернемося до старозавітного розуміння самого обрізання як релігійного обряду. За встановленим Богом Законом кожен єврейський хлопчик мав бути обрізаний на восьмий день після свого народження в знак Завіту Бога з праведним Авраамом і його нащадками (Бут. 17, 10-14; Лев. 12, 3).
Цей обряд включав людину в громаду Ізраїлю. Тому пройти його повинен був і Спаситель, адже по плоті Він був зі Своїм народом, походив по материнській лінії з роду царя Давида. При обрізанні, як було заведено в той час у народу Ізраїлю, Йому дали ім’я — Іісус. Про це нам повідомляє Євангеліє від Луки (Лк. 2, 21).
Однак, крім старозавітного значення, у святі Обрізання приховано чимало важливих християнських символів. Апостол Павло у своєму Посланні до Колосян проводить паралель між обрізанням і християнським Таїнством Хрещення, відзначаючи, що старозавітний обряд не відкинутий, а лише поступився місцем новозавітному Таїнству. По слову апостола, плотське обрізання для іудеїв замінюється у християн обрізанням духовним: "обрізані обрізанням нерукотворним, зняттям гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим" (Кол. 2, 11).
Свято Обрізання відіграло важливу історичну роль у кінці першого століття нашої ери, коли серед християн виникла одна з перших єресей — докетизм. Її назва походить від грецького "докео", що означає "здаватися", послідовники докетизму вважали Христа не реальною людиною, а примарою або духом, втілення Якого не відбулося насправді. Євангельське свідчення про те, що Він пройшов обрізання у спорах того часу стало важливим свідченням того, що плоть Христа була відчутною, а значить і Сам Він був істинно втіленим.
І, мабуть, ще один важливий момент. Обрізання за своєю формою – це певне обмеження, видалення. Беручи плотське обрізання за Законом, Христос тим самим показав людям необхідність духовного обрізання (тобто видалення, обмеження) від себе своїх гріховних пристрастей – егоїзму, гордині, самості та інших похідних від них.
Що стосується історії включення свята Обрізання Господнього в церковний календар, то вважається, що це відбулося в IV столітті. Канон свята був написаний преподобним Стефаном Савваітом. Ця подія в результаті й увійшла в Церкву у вигляді великого свята.
Ілюстрація — фрагмент мініатюри Мінологія Василія II. Константинополь. 985 р. Ватиканська бібліотека. Рим
СІПВ УПЦ "Українська Православна Церква"
