Літо добігає кінця, найспекотніші дні вже позаду, і ось ми вже святкуємо Преображення Господнє. Спробуємо поглянути на події цього дня з трохи незвичайного боку.
Коли ми говоримо про Преображення Господнє, то, звичайно ж, головний акцент робимо на Самому Господі. Десь віддалено ми чули про паламитські суперечки про природу Фаворського Світла, трохи більше нам відомо про значення Преображення в справі спасіння людини. Ми пам’ятаємо, що повністю змінена Людська природа Христа є прообразом перетвореної природи, яку спасенні отримають після воскресіння.
Чому Господь бере з Собою на гору тільки трьох учнів? А як же інші, невже вони не були гідні того, щоб побачити Фаворське Світло, відчути те, що відчув апостол Петро, коли захотів залишитися там назавжди?
Ці смисли ми черпаємо з подій свята Преображення. Але давайте подумаємо ще ось над чим: чому Господь бере з Собою на гору тільки трьох учнів? А як же інші, невже вони не були гідні того, щоб побачити Фаворське Світло, відчути те, що відчув апостол Петро, коли захотів залишитися там назавжди?
Так, не всі учні Христа були гідні стати свідками Фаворського Світла. Ми пам’ятаємо, що серед них ще був Іуда. І тут знову постає перед нами одвічне питання свободи волі людини. У подіях Преображення ми бачимо, як цю свободу, цей дар, Господь зберігає для кожного з нас, навіть для тих, хто Його ненавидить.
Якби Іуда, пише преподобний Іоанн Дамаскин, один залишився біля підніжжя гори, то через свою заздрість і злобу ще більше б запалав люттю за своє відкидання. Тоді б він мав виправдання скоєної ним зради. Але Христос не відчужує Іуду практично ні від одного Свого дива. Майбутнього зрадника Господь залишає з іншими учнями, а з Собою бере трьох – за законом достатніх для свідоцтва.
Христос не відчужує Іуду практично ні від одного Свого дива. Майбутнього зрадника Господь залишає з іншими учнями, а з Собою бере трьох – за законом достатніх для свідоцтва.
У святителя Прокла Константинопольського знаходимо цікаву вказівку на те, що через апостолів Петра, Іакова та Іоанна всі інші стають співучасниками Божественної благодаті. Основою тут є їх єдність, про яку Спаситель молився в Гефсиманському саду: «Отче Святий! збережи їх в ім’я Твоє, тих, яких Ти Мені дав, щоб вони були одно, як і Ми» (Ін. 17, 11). У цьому також був явлений приклад чуда для Іуди, можливість обрати Світло, піти за Христом з усіма іншими. Тому й трагічне його падіння, що в цьому падінні був винен тільки сам зрадник, який реалізував даний Богом дар свободи в злому напрямку.
Що з цього міркування ми можемо винести для себе? Відповідь здається очевидною. Ніхто з нас не був на Фаворі, ніхто особисто не був присутній при звершенні чудес Христом, але ж ми християни, і цього достатньо. Через таїнство миропомазання ми відзначені дарами Святого Духа, це, можна сказати, перша ступінь священства, адже спочатку дари давалися не за допомогою помазання, а за допомогою покладання рук. Стати християнином – вже означає стати священиком, відокремитися від цього світу, бути громадянином іншого Царства.
Ніхто з нас не був на Фаворі з Христом, але ж ми християни, і цього достатньо. Однак наш шлях поки що не завершений, свобода до кінця не реалізована, прірва падіння зяє своєю чорнотою також, як Фаворська благодать світить можливістю перетворення.
До всіх християн звернені слова апостола Петра, який був на Фаворі: "Ви ж – рід вибраний, царське священство, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого" (1 Петр. 2, 9). Ми також єдині з Христом, як були з Ним єдині учні, які залишилися біля підніжжя гори. Ми також є свідками всіх скоєних Їм чудес. Однак наш шлях поки що не завершений, свобода до кінця не реалізована, прірва падіння зяє своєю чорнотою також, як Фаворська благодать світить можливістю перетворення.
Не потрібно шукати ніяких особливих чудес. Нічого так не заважає вірі, як пошук і очікування дива. Головне диво – порятунок людства – вже звершено. Приходячи до храму на свято Преображення, ми як би зупиняємося біля підніжжя Фавору, не нарікаючи і не обурюючись, пам’ятаємо, що наша єдність з Христом – найважливіша умова сопричастя Його благодаті.
Спаситель бере з собою апостолів Петра, Іакова та Іоанна, що вказує на таку найважливішу християнську чесноту, як віра. Петро – гарячий і щирий порив до Господа. Саме він сповідав Христа "Сином Бога Живого" (Мф. 16, 13–16), і на Фаворі у нього була можливість упевнитися в тому, що саме Отець відкрив йому. Яків – перший з апостолів, кому належало померти за Христа і єдиний, чия смерть описана на сторінках Нового Завіту (Діян. 12, 2). Іоанн – незайманий, "найчистіший орган богослов’я", як називає його преподобний Іоанн Дамаскин.
Уміння йти за Христом не обертаючись, нехай падаючи, але все ж знову піднімаючись, знаходити сили рухатися далі; готовність померти за Істину, за ту справжню реальність, перед якою всі блага світу – лише швидкоплинна ілюзія; і щирі, чисті, відкриті до прийняття Бога душа і серце – ось три складових віри, які нам розкривають апостольські образи.
І немає тут ніякої гонки за чудесами, немає метань і пошуків зовнішніх свідчень своєї обираності, а тільки тверда впевненість в єдності з Богом, яка набувається шляхом віри. І про це нам говорять події Свята Преображення Господнього – настільки дорогого для кожного православного християнина.
Джерело
