Свята Церква постановила в останню неділю перед Великим постом згадувати гріхопадіння первозданного Адама та вигнання його з раю. У цей недільний день Церква символічно ставить нас перед воротами раю, згадуючи день, коли Адам і Єва – перші люди – були вигнані з едемського саду. Втративши рай, вони взнали й приниженість людського єства, тому що гріхопадіння порушило людську цілісність.
Життя перших людей у раю було сповнене радості та блаженства. Найвищим блаженством перших людей була молитва — часта бесіда з Богом. Бог являвся їм видимим образом, як батько дітям. Він дав першим людям повну свободу: любити Його чи ні, бо любов неможлива без свободи, вона проявляється у радісному виконанні бажань того, кого любиш.
Бог прагнув навчити людей любові, для цього він дав їм одну заповідь – не їсти плодів з дерева пізнання добра і зла. Виконуючи цю заповідь, вони проявляли свою любов до Нього і поступово, переходячи до більш складного, вдосконалювалися би в ній. Але диявол позаздрив райському блаженству людей і позбавив їх такого життя через спокусу спочатку Єви: вона повірила диявольським словам змія, забажавши пізнати добро та зло, і побачивши, що дерево приємне для очей і добре для їжі — їла; потім дала своєму чоловіку, і він спокусився і їв. Святе Писання показує нам, як жорстоко постраждав Адам, коли порушив заповідь Божу: не постився, не послухався і не покаявся.
Господь дав заповідь, відповідно Сам Він визнавав у людині свободу вибору і дій, тому що хто не має вибору або діє механічно, за необхідністю, для того заповідь немає ніякого значення. Святий Феофіл Антіохійський пише, що “не дерево пізнання добра та зла, не його плід був смертоносним, а порушення заповіді. Бог сотворив людину зі здатністю до смерті й безсмертя, для того, що коли вона попрямує до того, що веде до безсмертя, виконуючи заповідь Божу, – отримає від Нього за це в нагороду безсмертя; якщо ж відхилиться до смертоносних дій, не підкоряючись Богові, то сама стане винуватцем своєї смерті”.
Люди стали грішними і не могли вже жити у раю. Господь вигнав їх. Врата райського блаженства через гріхопадіння зачинилися для людства. І поставив Господь при вході до раю ангела-херувима з вогняним мечем, щоб оберігати вхід до дерева життя. Наслідки гріхопадіння були величезними і важкими: люди позбавилися блаженного життя, світ під мороком гріха змінився: земля, рослини, тварини втратили гармонію існування, з’явилися хвороби, страждання, смерть. А люди через свою гріховність втратили близьке та безпосереднє спілкування з Богом, молитва людей стала недосконалою.
Свята Церква в цей день ніби поставляє нас перед дверима раю, щоб ми зрозуміли, що і ми, як нащадки Адама, знаходимося на землі – в юдолі плачу, що вона осквернена гріхом, і такою її зробила людина.
Особливі піснеспіви церковного Богослужіння, зокрема всеношної, розповідають трагедію Адама. Він сидів навпроти раю і оплакував запізнілими сльозами свій гріх.
Адам оплакував зрозумівши скількох благ він позбувся через те, що не постив у свій час. У образі Адама прокляттю підпав й увесь людський рід.
Іріней Ліонський навчає:
