Хрещення Господнє — хрещення Іваном Хрестителем Ісуса Христана річці Йордані на старовинній паломницькій переправі "Віфавара", а також велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 18-19 січня щороку.
Коли народ йшов до Іоанна Христителя, Христос був серед цих людей. Його ніхто не знав, і Він нікому не був цікавий. Господь йшов, як один з багатьох, такий же, як і всі.
Єдиний, хто пізнав Бога між людьми, був пророк Іоанн:
Ось Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу.
Але навіть після цих слів до Христа проявили інтерес лише кілька людей. Іншим був цікавий Іоанн, бо той був Пророк.
До того ж Предтеча не був схожий на інших людей: він носив грубий одяг із верблюжої шерсті, підперізуючись шкіряним поясом, їв дикий мед і сарану. Образ його життя, зовнішність, форма проповіді – все було дуже видовищно й цікаво. Видовищності стародавнім людям, на відміну від сучасних, не вистачало, і багато ходили до Іоанна в пустелю так само, як зараз ходять на виставку або в кінотеатр. Цікавість, бажання послухати щось цікаве, подивитися на неординарну особистість були основними мотивами для багатьох із тих, хто зважився пройти цей шлях.
"Що дивитись ви ходили в пустелю?" – буде потім питати їх Спаситель. – "Людину, одягнену в м'які шати?" Гірка іронія відчувається в цих словах. Те, чого навчав і про що проповідував пророк Іоанн, здатні були зрозуміти одиниці.
Крім того, Іоанн Предтеча ввів традицію, яка не була регламентована юдейським законом, і про яку Мойсей нічого не говорив. Пророк ввів покаянне хрещення, як символ омиття колишніх гріхів і очищення душі. Занурюючись у води Йордану, як у символічну смерть для гріховного життя, людина виходила з цієї водної стихії відродженою для нового життя в послуху Богу і збереженні Його закону.
Дивні і страшні події розгортаються в цей час на Йордані.
Христос наближався до Йорданської води, важкої від вантажу змитих гріхів, для того, щоб взяти на себе весь цей людський гріх. І не тільки тих, хто занурився у води цієї річки, але й за гріхи всього світу. Іісус став тим Вселенським магнітом, який притягнув до Себе всю людську гріховність, піднісши цю космічну тяжкість на Голгофу, розіп'явши її і знищивши через Хрест, щоб відродити нас у своєму Воскресінні.
Дивні й страшні події розгортаються в цей час на Йордані. Троїчний Бог являє Себе світу, Дух Святий у вигляді голуба сходить на Божого Сина, глас Отця чути над Землею.
Євангельська історія сталася не десь і колись, вона повторюється раз по раз у житті кожного з нас. І ось знову люди йдуть на берег таємничого Йордану. Але замість того, щоб сердечним поглядом шукати Христа, вони розкладають те, що принесли для освячення. Спаситель світу, вийшовши з води, проходить повз них зовсім поруч. Можна простягнути руку й торкнутися Його. Але Він як і раніше не пізнаний...
Євангельська історія сталася не десь і колись, вона повторюється раз по раз у житті кожного з нас.
Зате обличчя усіх спрямовані на Його слугу й Предтечу, який проводжає Месію, що йде в Іудейську пустелю, щоб там протягом сорока днів мучити себе голодом, спрагою й бути спокушуваним сатаною. Нервовий народ із неприхованим роздратуванням хапає слугу за одяг і запитує: "Отче, так скоро ви воду почнете освячувати, довго нам ще чекати?".
"Коли в Йордані хрестився Ти, Господи, Троїчне явилося поклоніння:.." Про що це вони там співають? Яке поклоніння? "Явився Ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава Тобі". Що це за іноземна мова?! Хто ж так молиться? Потрібно висловлювати прохання просто й чітко: "Крапни сюди водички побільше"! "Отче, а на мене, щоб не хворів". "І на грошик, щоб водився в будинку"! "І на чоловіка, щоб не пив і кинув палити". Бутлі з водою, їжа й напої, гроші й обереги – все це принесено й виставлено для окроплення на "здоров'я та успіх".
Отче, так скоро ви воду почнете освячувати, довго нам ще чекати?
Пророк Іоанн раз і до кінця часів дав відповідь на всі ці прохання: "Роде зміїний! Хто навчив вас тікати від гніву майбутнього? учиніть гідний плід покаяння". Але "глас волаючого в пустелі" луною проноситься над головами, не торкаючись навіть до мочок їхніх вух. Народу потрібно тут і зараз те, що буде захищати, оберігати, примножувати, те, що буде тиражувати життя з плюсом і анігілювати все, що з мінусом. Притому не має значення джерело, звідки буде отримано чудовий талісман. Якщо його завтра з гарантією будуть видавати на якомусь відьомському шабаші, багато з цих людей підуть туди, анітрохи не бентежачись.
Не всі, звичайно, залишаються глухими до слів Пророка. Є ще мале стадо, яке намагається приготувати дорогу для Господа, зробити прямими стежки Його". Вони несуть по домівках воду великої Агіасми для того, щоб зміцнити душу й тіло в боротьбі з духами злоби піднебесної. Є ще ті, які йдуть за Христом і в пустелю, і на Фавор, а коли прийде час, то, без сумніву, підуть і на Голгофу. Але їх стає все менше і менше. Пройде ще деякий час і Спаситель, обернувшись, можливо і не побачить за собою нікого, хто б, ідучи слідом за Ним, міг запитати: "Учителю, де живеш?" (Ін. 1:38). "Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?..." (Лк. 18:8). Христос не відповідає на це запитання, Він пропонує нам самим дати на нього відповідь.
Якщо завтра чудовий талісман від усіх бід із гарантією будуть видавати на якомусь відьомському шабаші, багато з цих людей підуть туди, анітрохи не бентежачись.
Віра на Землі, звичайно ж, буде до самого кінця існування цього світу. Головне запитання – у що будуть вірити люди? У всесилля грошей, в удачу? В те, що Бога немає, і в те, що "хочеш жити, вмій крутитися"? Таку "віру", звичайно ж, Христос знайде на Землі. Буде віра в Сина Божого, який став Сином теслі, який помер і воскрес заради кожного з нас?
Я думаю, що справжня віра залишиться серед одиниць "відщепенців" і зневажених "маргіналів", які будуть зараховані в ранг соціально небезпечних людей, які не поділяють загальнолюдських цінностей і таять в собі загрозу для людства.
Господи, даруй нам Свою Благодать, щоб опинитися в лавах цієї еліти.
