Після виставки Путін зустрівся із російською молоддю. І тут у російському президенті прокинулася ще одна фобія: страх старості, смерті та, головне, забуття…
Адже Володимиру Володимировичу завжди хотілося вирватися з ленінградської нетрі, з бідного хлопчика стати багатим та успішним юнаком. І не просто успішним, а всемогутнім. Бути рівним Рюриковичам та Романовим разом узятим. Створити свою імперію та бути царем всієї Русі. Решта або васали, або раби…
Страх старості – яка вже давно настала, зводить з розуму російського президента. Розуміння того, що людина смертна, наводить на нього страх. Усвідомлення те, що життя скоро закінчиться, штовхає Путіна на прийняття рішень, які катастрофічні для Росії, для росіян і народів, куди тиран посилає своє військо, зазначає портал "aspi.com.ua".
Але щоб військо послати воювати, помирати, калічиться… треба його мотивувати, треба "вбити в голови" росіян нісенітницю про велич країни, про необхідність відібрати силовим шляхом чужі території, "виправдати" вбивство мирних жителів та обстрілів цивільних об'єктів…
І Путін знову знайшов такі слова.
Він не знайшов нічого кращого, ніж зіграти на неписьменності та невігластві росіян. А також на страху перед системою, тих хто усвідомлює все міра марення та амбітних наслідків російського президента.
Багато хто прослухав публічний виступ Путіна, де він провів ряд історичних паралелей та аналогій з царем Петром I.
Хто не слухав...
Перше. Путін порівняв себе з Петром I (підсвідомо уявив себе царем). Клініка очевидна.
Друге. Порівняв нинішню епоху з епохою Петра I. Путін стверджує, що за 350 років нічого не змінилося. Тут він, звичайно, має рацію. Росія у своєму розвитку, точніше сказати, у своїй дикості, невігластві та відсталості від цивілізованого світу залишилася на початку 18-го століття.
Третє. Сказав, що його завдання - повернення територій. Яких, навіщо, кому ще, крім самого Путіна, це потрібно. Не зрозуміло. Водночас, російський диктатор не згадав у цьому контексті війну проти України.