Напередодні свята Хрещення Господнього давайте поміркуємо, чи варто змішувати в одному святковому казані церковне торжество та дрімуче марновірство.
Гарна пора – святки. Свято йде за святом, радості немає межі і, хоч держава не дуже балує вихідними, настрій все ж святковий. Втім, свята, надаючи можливість порадіти, дають також привід задуматися. Про те, наприклад, як віртуозно вміємо ми, православні, змішати в одному святковому казані і церковне торжество, і євангельську подію, і фольклорну творчість, і дрімуче марновірство, зазначає СПЖ.
Справді, чи багато ви знаєте великих церковних свят, з якими у народі не було б пов'язано жодних забобонів? На яке свято не подивися, скрізь у народній свідомості присутні забобони – що, як і належить, жодного відношення до свята не мають, завжди безглузді, явно абсурдні та винятково живучі.
"Заряджена" благодаттю
Взяти хоча б прийдешнє Богоявлення. Для кожного, на мою думку, є очевидним той факт, що між кількістю людей, які хоч почасти регулярно відвідують храми, та кількістю тих, хто приходить за святою водою – величезна різниця. Навіщо свята вода тим, хто не має відношення до Церкви? Що з нею роблять абияк віруючі? Та все те саме, що й ми: п'ють, кроплять, можуть в їжу додавати. Ті, що більше забобонні, навпаки, легких шляхів не шукають, можуть святою водою вмиватися, можуть у ній окремі предмети мити, можуть нею домашніх тварин або худобу напувати. Ще б пак, адже святиня! Тобто речовина, що несе в собі якусь силу, закладену в неї Богом та діючу на все, що з нею дотикається.
Проте чи так це насправді? Чи варто думати, що в процесі освячення вода отримує якийсь "заряд" благодаті та стає її носієм? Безсумнівно те, що благодать Божа дійсно діє на воду. Але ця дія має не багато спільного з обивательськими уявленнями.
Для водного єства велике освячення є не щось інше, як повернення у первозданний, цілісний стан. Як відомо, гріхопадіння людини позбавило світ цілісності. Зло, що увійшло в світ, внесло в нього диссонанс, дисгармонію та роздробленість. Там, де присутнє зло, не може бути цілісності, воно приносить із собою розщепленість і роз'єднаність. Результатом дії зла у світі стало тління, що перетворилося на закономірну неминучість. І ось речовина, що у великій кількості присутня в світі, що необхідна для життя, що є невід'ємною складовою будь-якої плоті та будь-якої форми життя, освячується. Благодать Божа передає їй первозданну цілісність, первісну чужість розпаду, тлінності, гріха. Уживаючи цю речовину, ми дотикаємося до цієї цілісності, долучаємось до неї.
Освячуючи воду, Бог ніби виводить її з кола речовин цього світу, так само, як і весь світ, підвладних тлінню. Відокремлює її для того, щоб привести в стан первозданної непошкодженості. І в цій відокремленості вода стає святою (єврейське слово "кадеш", що перекладається як "святий", власне, й означає відокремлений) і, будучи такою, передає освячення всьому, до чого дотикається. Зауважте, ні про яку "зарядженість благодаттю" тут не йдеться. Прилучення благодаті, освячення відбувається через взаємодію з водою, відновленою у первозданній цілісності і чистоті.
На перший-другий розрахуйся!
Не оминути тут стороною й улюблений багатьма поділ агіасми на воду, освячену напередодні свята, і ту, що освячується безпосередньо у святковий день. Не вчора і не позавчора у навколоцерковному середовищі (та й частково в церковному також) з'явилася переконаність, що ця вода, мовляв, різна. А отже, і використовувати її треба по-різному, і благодать тут відмінна одна від одної. При цьому, насправді, чин великого освячення води – один і той самий, як на свято Богоявлення, так і в його навечір'я. А якщо молитви одні й ті самі, то звідки взятися "різній благодаті"?
Вода однакова, можна навіть сказати – одна й та сама, а два освячення поспіль – не більше, ніж традиція, що склалася. Статут приписує велике освячення води раз на рік – напередодні свята Богоявлення. На Русі ж свого часу сформувалась практика освячення води на саме Богоявлення. Повсюдного поширення ця традиція набула досить пізно, давня Церква її не знала. Згодом практика стала нормою, от і освячуємо ми воду двічі: напередодні Богов'ялення та на саме свято. Відповідно, різниця між однією святою водою та іншою відсутня.
"Усе святе"
Третє марновірство: свята вода з-під крана. Тобто існує думка, що в день Хрещення Господнього освячується вся у світі вода і цілком можна не ходити в храм, а набрати води вдома з-під крана. З одного боку, ми говоримо про освячення всього водного єства. Природно припустити, що це будь-якої води стосується. Проте згадаємо, навіщо, власне, ми освячуємо воду. Для прилучення благодаті та на всіляку користь. Тобто вода освячується не заради самої себе, а заради людини. Скільком людям може принести користь свята вода у загальному водопроводі? І потім, чи не підуть ці самі люди в храм на службу і чи не принесуть звідти святої води для себе. Води, освяченої в храмі, а не просто набраної з-під крана? Для кого ж тоді окремо освячувати воду у водопровідних трубах?
Втім, я не сумніваюсь, що Промисел Божий не залишає турботою тих, хто не в змозі прийти до храму, хоча сам би цього хотів. Вважаю, для них Він сильний і водопровідну воду зробити святою. Конкретну воду для конкретних людей, а не взагалі всю, включаючи водогін, воду в батареях та каналізації. Тож тим, хто не горить бажанням приходити в храм, я не рекомендував би наповнювати пляшки та банки під краном у надії, що з опівночі 19 січня "все святе". Ідіть із вашою водою в храм і не помилитеся.
* * *
Коротко, ось такі вони, забобони, пов'язані з Богоявленням, зазначає протоієрей Володимир Пучков. Скільки їх ще таких, що намертво приросли до церковних свят, у народній свідомості? І нам варто пам'ятати, що нічого для нас цінного, важливого і просто милого серцю в них бути не повинно. Вони – не необхідна частина свята та не особливості національного сприйняття християнства. Вони – надлишки та непотрібності, з якими не треба боятися розлучатись. І що швидше, то краще.
* * *
Виникає багато питань щодо купання в ополонці, чи варто це робити, чи ні. Протоієрей Андрій Гавриленко пояснює це так: