Віце-чемпіони "Ліги Сміху" 2019 кам'янецька команда "Наш формат", з перших вуст розповіли нам про: заснування команди, досвід "Ліги Сміху" та плани на майбутнє.
— Володимире, Ви, як очільник "Нашого формату" розкажіть історію формування команди, яким чином всі знайшлися та як все зароджувалося?
- На початку навіть і мене не було. Все розпочалося тоді, коли появився природничий факультет Кам’янець-Подільського національного, тоді державного університету ім. Івана Огієнка (сміється Володимир Черняк). У 2007 році, коли я вступив до К-ПНУ, одразу пішов до КВНу. Після отриманих емоцій, я надихнувся й захотів мати можливість виступити у Будинку культури.
Перший виступ відбувся у 2008 році, на змаганнях між факультетами, з курсу виступило 27 чоловік. Далі були виступи вже в К-ПНУ, а потім, як на природньому відборі нас залишилось троє. Потім, коли К-ПНУ було 90 років ми виступили на фонтані командою "Три дубки" і людський сміх нас надихнув. Знову ж таки, був на той момент лише я, нікого з тепершінього складу не було.
Масштабів Кам’янця стало замало, захотілося, щоб про наше місто чули і поза межами його. Тоді ми вирішили поїхати у Вінницю виступити на "Всеукраїнському КВНі". За плечима два виступи, ми добряче зганьбились. Ми ще у таких солідних білих футболках приїхали, на яких були пришиті за ніч, із матерії синьої "КАМПОД". 6-та ранку, а ми ще у потягу дошиваємо ті футболки. Звісно нам дали фору команди із інших областей, які були потужніші.
Після Вінниці я пішов на захід в К-ПНУ серед філологів і запримітив нашого Павла, він дуже круто пародіював Януковича та Тимошенко, що на той час досить було актуально. 85% копіювали Януковича, але краще нього ніхто цього не робив. Але потрапивши до команди, ми жодного разу не написали матеріалу про вищесказаних політиків, лише один раз на розминці у Кам’янці Павло вимовив репліку голосом Януковича.
Потім ми багацько виступали по Кам’янцю, не посоромлюсь навіть - розривали місто. Був такий виступ, присвячений "Духовному дому ВКонтакті", де описувалася служба і акцент безпосередньо був на всю структуру соціальної мережі. Під час виступу люди були в істериці від сміху, це був розрив (усміхається).
Далі я поїхав 2010-2011 рр. в "Артек", де ми збірною командою із КВНу поїхали до Росії "Орленок". Ми отримали перемогу, я ще більше надихнувся. Привіз ті 600 грн, і одразу "перемен требуют наши сердца", закупив команді якісь рубашки, за які мені протягом 3-ьох місяців віддавали ті 140 грн.
Пізніше потрапив до команди Артем. Я його ще у школі запримітив, де готував школярів до змагань між школами. Нічого не робив, постійно співав у школі, тай ми його забрали (жартує).
Далі ми взяли Рому, також його на змаганнях запримітив, ходив такий собі смішненький хлопчина. Ігоря знайшов у коледжі Податковому, коли готував команди до змагань, за що навіть отримував 200 грн.
А так, як у Кам’янці платформа для КВНу взагалі пуста була, то організувати команду та знайти людей із гумористичним потеціалом не так і легко. До того ж навчити виступати і тоді глянути чи буде толк. Адже у інших містах одразу готовеньких беруть в команду. А тут ціле виховання.
Потім ми побачили потенціал Давіда, що грав Джастіна Бібера, і найголовніше, що матеріал був його, а не крадений і пізніше також забрали до себе.
Щодо нашого звукорежисера Влада, то запримітив, що він вправно володів апартурою та монтажем. Якось запропонував йому поїхати з нами на Тернопіль, бо в нашого звукорежисера не вийшло. І через певний час він був у нашій команді.
— Як сприймають гумор "Нашого формату" у різних куточках України? Чи відрізняється реакція публіки, скажімо, у областях?
Різниця не в регіонах та областях, вікова. Ось, до прикладу, ми виступали у Київський "Лізі Сміху", то аудиторія переважно студенти. Але так, як у нас більше народний гумор, то гумор розрахований на вікову категорію від 20 та за 50, - зазначає Артем.
— За історію виступів у якому місті виступ запам’ятався найбільше і чому?
- Це був Тернопіль, фінал. Наша команда боролася із телевізійною командою "Замок Любарта", вони навіть колись боролися у "Лізі Сміху". І ми у фіналі просто розривали їх усіх, - мовить Володимир.
- Було три конкурси, а тоді, ми вигравали в 3 бали, - зазначає Артем.
- Різниця була 7/10 у нашу користь, - підкреслює Роман.
- І тоді нам оголошують, що все анульовується і граємо один батл, ще й музичний, але ми все одно отримали перемогу, - додає Артем.
— Під час боротьби на "Лізі Сміху", що саме команда взяла для себе?
- Тільки хороше. Кожен раз 8 чи 9 етапів був неймовірний страх, що ти можеш зійти із дистанції. Ми тільки двічі не були у батлі. І завдяки архівному матеріалові, який просто розривав публіку. А далі ми все через батл витягували. І це не лише ми. І так усі команди "Ліги Сміху" витягували свої команди.
Безпосередньо це великий досвід та кожна гра дає розуміння, що треба все розвивати та змінюватись, причому ледь не кожного дня.
— Як це поєднувати баланс сім’ї та нелегкої роботи?
- Дуже важко було з самого початку, але вони підтримують і розуміють нас повністю не один вже рік. Жінки та діти є нашими мотиваторами та джерелом натхнення. Ось із "Лігою Сміху" нас вдома не було десь приблизно пів року. Свого роду заробітки, але гроші з хати, а не в хату, - кажуть хлопці.
— В чому фішка та девіз вашої команди?
- Згуртованість та обов’язково дати дозу любові у вигляді крепких братцьких обіймів і йти в бій.
— Які, на вашу думку, найвагоміші проблеми сучасного українського гумору та над чим треба працювати гумористам–початківцям?
Проблем в гуморі немає, лише у їх виконавців. Не вистачає доробітку над самими сценаріями. Адже самих гумористів багато, а ось відпрацьованих жартів бракує, - мовить Володимир.
— Зрозуміло, що після завершення проєкту "Ліга Сміха" ще не пройшло багацько часу, але цікаво, які плани та думки в команди на майбутнє.
- Плануємо йти на наступний сезон "Ліги Сміху". Також не нехтуємо думкою про виступи в діаспорах країн Європи. Навіть сама думка, що "О, я вже виступаю у Чикаго" особливо мотивує. Але минув лише тиждень після нашого приїзду, тому пока відпочинок на думці.